2 października 2023, poniedziałek

Ближчі сусіди. Як зникають бар’єри між Польщею та Україною

У народі популярний вислів: „історія любить повторюватися”. Однак ця фраза, зазвичай, згадується в негативному, а не в позитивному сенсі. Сучасні польсько-українські відносини виявляють позитивний аспект такого повторювання.

Історія польсько–українських відносин (раніше польськоруських) є давньою, принаймні такою ж давньою, як і історія обох країн – її початок припадає на Х століття, тобто триває понад десять століть. Варто згадати, що вона сягає корінням часів легенд, а саме  часів популярної польської легенди про трьох братів: Леха, Чеха і Руса.

Даний період охоплює тривалий етап функціонування обох націй в межах однієї держави: спочатку Польщі під владою династії Ягеллонів та виборних королів,  а потім з 1569 року Речі Посполитої обох народів, та далі, аж до Другої світової війни – спільного життя під владою та в межах Другої Речі Посполитої. Загалом, це понад 500 років.

Переважна більшість цього часу припала на десятиліття мирного співіснування та розбудови спільної держави і військового союзу. Чи то польсько-козацького на початку 17 століття, чи польсько-українського під час польсько-більшовицької війни. Звичайно, були й трагічні епізоди, як, наприклад, у 17-му та 20-му століттях.

У 1945 році, коли завершилася Друга світова війна, також відбувся обмін населенням і утворились дві держави у новій формі. Однак знадобилося майже півстоліття, щоб вони здобули повну незалежність і змогли наново будувати свої відносини. У 2021 році минуло 30 років з часу створення незалежної України та цей факт був визнаний Польщею.

На рівні політичної та інтелектуальної еліти переконання у важливості цих відносин було надзвичайно сильним: це був спадок попередніх кількох десятиліть, а також діяльність таких діячів, як Єжи Ґедройць та наслідок діяльності емігрантських і дисидентських кіл. Герметичний світ часів «холодної війни» та закритість кордонів того періоду не сприяли взаємним контактам на рівні суспільств.

На початковому етапі знання суспільств одне про одного обмежувалося переважно типово історичними асоціаціями, а тому часто не дуже позитивними.

2004 рік – нове відкриття

Однак з часом почали з’являтися нові можливості та перспективи для відкриття нового етапу в польсько-українських відносинах. Дуже важливою «віхою» на цьому шляху стала Помаранчева революція на зламі 2004 та 2005 років. Підтримка з боку Польщі та поляків у той час була значною і, що важливо, була (і залишається) гідно оцінена українцями. Не змінилась вона і майже десятиліття потому, коли розпочалася Революція Гідності.

Зміни, що відбулися внаслідок цього, а особливо пов’язані із зусиллями Києва щодо підписання Угоди про асоціацію з ЄС, окрім радикальної зміни зовнішньополітичного курсу на прозахідний, призвели до появи дуже важливого елементу: спрощення для громадян України умов для подорожей, працевлаштування та навчання в країнах ЄС.

Саме Польща, в силу своєї географічної, культурної, мовної та ментальної близькості, стала одним з основних об’єктів української економічної міграції, починаючи з рубежу 2014 та 2015 років. За різними даними, у 2019 році на території Польщі на постійній основі перебувало уже від 1,5 до 2,5 млн громадян України – переважно заробітчани, а також студенти чи туристи.

Цілком можливо, хоча підтвердження тези вимагає наукового дослідження та підкріплення відповідними доказами, саме в цей час відбувся найбільший прорив у польсько-українських відносинах, що стосується суспільного, а не політичного рівня. Тут без жодних сумнівів, відносини були, є і будуть виключно добрими або дуже добрими, з огляду на стратегічну важливість і збіг інтересів обох країн.

З тих пір поляки та українці почали творити історію власних відносин, вже не на підставі знань з підручників історії чи медіаджерел, а на підставі власного досвіду, у переважній більшості випадків однозначно позитивного. З цього моменту вони перестають бути «чужими» і «невідомими» один для одного, а стають цілком реальними людьми, часто знайомими, колегами та друзями.

2022 рік – безпрецедентна динаміка інтеграції

Масштаби польського вкладу не лише на державному, а й на суспільному рівні після 24 лютого 2022 року не є чимось дивним, а цілком природною реакцією в ситуації, коли той, кого ми просто, по-людськи, поважаємо і любимо, потребує допомоги. 2022 рік, попри всі труднощі, що виникли, надав нового імпульсу процесам інтеграції суспільств обох країн у безпрецедентному в історії польсько-українських відносин масштабі. Звичайно, залишається ще багато бар’єрів, які необхідно подолати.

Одним з найбільш значущих залишається польсько-український кордон у його суто фізичному вимірі, але можна сподіватися, як ніколи раніше, що через деякий час він має шанс зникнути, так само як той, що розділив Польщу і Німеччину. Хоча плани щодо певної форми нового польсько-українського союзу, які час від часу з’являються, можливо і занадто амбітні на даний момент. Бачення майбутнього України у колі членів Європейського Союзу та Шенгенської зони, є цілком досяжним: і це сценарій, який також буде вигідним для Польщі.

«Подай руку козакові, і серце до нього прихили, І разом в ім’я Христове ми збудуємо наш тихий рай!» – про це понад 170 років тому писав Тарас Шевченко у вірші «До поляків». Сьогодні перше вже відбулося, тому надалі залишилося «тільки» будувати.

д-р Даріуш Матерняк – Головний редактор польсько-українського сайту polukr.net.

Powiązane artykuły

spot_img

Wywiady