Нам не була байдужа доля українських музеїв та експонатів, ми повинні були почати діяти, – розповідає „Wiesz Więcej” Ян Олдаковський, директор Музею Варшавського Повстання та ініціатор створення Комітету допомоги українським музеям. Він також зазначив, що Україну тепер чекає процес дерусифікації культури та відбудова власної національної ідентичності.
Які були основні передумови для створення Комітету?
Комітет допомоги музеям України – це передусім соціальна ініціатива. Ідея народилася серед польських музейників, які хотіли додатково долучитися до допомоги Україні, у момент коли та переживала дуже складні моменти після вторгнення російських військ. У кожного з нас, працівників музеїв Польщі, є колеги в закладах культури на українському боці. Міністерство культури взяло на себе основний тягар допомоги у сфері культури, але ми відчули, що не можемо стояти осторонь і також маємо діяти. Звідси виникла ідея створити Комітет, секретаріат якого знаходиться в Музеї Варшавського повстання у Варшаві, до якого було залучено понад 50 музеїв з усієї Польщі.
Які дії виконує Комітет для захисту української культури та мистецтва?
Наша допомога проводиться на різних етапах. Все почалося зі звичайних слів підтримки, що здається дріб’язковим, але для наших колег з України це було вагомим сигналом, що в Європі та Польщі є люди та інституції, яким не байдужа доля українських музеїв та експонатів. Музейники з України часто фізично залучалися не лише до охорони своїх установ та колекцій, а й до реальних бойових дій. Ризикували своїм здоров›ям та життям і питання культурних цінностей відійшло на другий план. Пригадую момент, коли після перших, найважчих для України, днів вторгнення, нам вдалося встановити телефонний зв’язок із директором Харківського інституту національної пам’яті. Багато років тому ми разом готували виставку про Другу світову війну, тоді і налагодили взаємні стосунки. Після цієї розмови ми відчули, що не можемо залишити українських музейників без допомоги. Ми почали збирати та перевозити в Україну обладнання для збереження колекцій – спеціалізовані плівки, картон, коробки чи скрині під картини. Це прості речі, але це справжня реальна допомога. На пізнішому етапі співпраці виникла потреба в електронному обладнанні для цифрової реєстрації колекцій та їх цифрового захисту. Тому ми організували збір коштів на комп’ютери та сканери.
Скільки закладів культури з українського боку користуються цією підтримкою?
Наша база контактів складається з понад 150 закладів з різними потребами. Мабуть, кожен музей з українського боку вже мав контакти з музеями з польського боку. Від наших колег з України ми знаємо, що для них було дуже важливо, щоб окрім військової, гуманітарної та фінансової допомоги вони отримували ще й опосередковану. Серед закладів, які повідомили про свої потреби, були: Природничий музей у Львові, Національний музей Тараса Шевченка у Києві, Національний історико–культурний заповідник «Гетьманська столиця» у Батурині, Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Коцюбинського, Національний історичний музей у Дніпропетровську ім Д. Яворніцького та Краєзнавчий музей у Вінниці, Національний меморіальний комплекс «Висота маршала І. С. Конєва» у Харкові.
Чи Ви отримуєте інформацію про пошкодження чи втрату пам’яток української культури внаслідок бойових дій?
На жаль, такої інформації з›явилося дуже багато. Звідси наступний крок Комітету в допомозі музейникам з України – ми хочемо, щоб кожен український музей після закінчення військових дій мав партнера з польського боку. Щоб ніхто з них не залишився без допомоги у відновленні не лише колекцій, а й самої інфраструктури, яка постраждала внаслідок війни. Комітет зібрав і пожертвував 140 тис. злотих, тобто біля 1,080 млн грн., для Центру збереження національної спадщини у Львові та Чернігівського обласного художнього музею ім. Григорія Галагана. Очевидно, що у воєнний час ми більше звертаємо увагу на страждання мирного населення, яке піддається варварським бомбардуванням, і воїнів, які борються з агресором. Водночас, не можна забувати про знищення творів мистецтва та музеїв України, які сьогодні стикаються з екстремальними обставинами – як захистити та зберегти колекції, що зберігають спадщину багатьох поколінь. Саме тому, щоб не допустити катастрофи та підтримати колег, ми створили Комітет допомоги музеям України. Україна вже знає, що має приділяти велику увагу популяризації власної спадщини, власної культури та власних традицій. Це елементи, необхідні для побудови національної ідентичності.
Чи в цьому процесі підтримають Україну й польські музеї?
Однозначно так. Наша допомога не обмежуватиметься лише фінансовою підтримкою, ми будемо допомагати українцям і концептуально. Музеї України зараз стикаються з процесом дерусифікації експозицій, які часто походять з 1980–х років і представляють московський наратив. Часто це фальшивий наратив, який применшує роль України та українців. Історія обох народів сповнена трагічних подій, але про них треба вміти говорити і показувати. У цьому питанні музейники з України використовують наші знання та пропозиції, наприклад, проектуючи музей Голодомору чи музей Майдану – у морі трагедії можна відкрити позитивні та героїчні події, представити людей, які борються за свободу та країну. Ймовірно, так буде і у випадку вшанування подій і героїв війни з Росією. Російське вторгнення в Україну зближує польське та українське суспільства на багатьох рівнях. Відбувається обмін досвідом, поглядами на сьогодення та минуле, також плануються спільні ініціативи у сфері історичної освіти.
Наприклад, щодо Волині?
Ми не можемо втекти від складних елементів, які існують між нашими націями. Але ми повинні навчитися розмовляти про них і, перш за все, говорити правду про них – по обидва боки кордону. Як Музей Варшавського повстання, ми боремося з міфом про те, що в 1944 році повстання було придушено українськими військами СС. Така історична освіта є надзвичайно важливою – кожен народ має усвідомлювати своє минуле та події, які формують сьогодення. Навіть якщо це болючі події.
Інтерв’ю: Нікодем Хіновський
У відповідь на вторгнення Росії в Україну та загрозу знищення чи розкрадання творів українського мистецтва, польські заклади культури створили Комітет допомоги музеям України. Комітет охороняє українські експонати, допомагаючи забезпечити збереженню колекції, найцінніші експонати та пам’ятки української культури, а також сприяючи документуванню, оцифруванню та інвентаризації колекцій.
