Інформація, яку дорослі надають дітям про війну та ситуацію в Україні, має відповідати їхньому віку. Не варто приховувати факти, про які дитина рано чи пізно може дізнатися від своїх однолітків, каже психолог і психотерапевт Лікувально–діагностичногоцентру Адріана Шубельська.
У лексиконі багатьох дітей слово «війна» може з’явитися вперше. Чи потрібно захищати дитину від цих жахливих подій чи спробувати пояснити їй і ознайомити з цією новою ситуацією?
Життя показало, що війна – це не тільки чорно–білі фотографії з історичних книжок чи репортажі з далеких країн. В Україні відбувається збройний конфлікт і інформацію про це від найменших неможливо приховати від. Дитину важко захистити від того, з чим вона все одно контактує, тому немає сенсу приховувати ці факти від дитини. Але тее, як саме ми надаємо ці факти, повинно бути адаптовано відповідно до вік удитини. Не можна також забувати говорити про ті сторони, які, зможуть заспокоїти дитину, коли з нею розмовляють про те, що для них дуже страшне і не залежить від наших дій.
Що сказати дитині, яка питає нас про війну і питає, скільки триватиме така ситуація?
Відповідь має відповідати віку дитини, але вона має бути правдивою, а правда полягає в тому, що навіть ми, дорослі, не знаємо, яким буде майбутнє. Кількарічним дітям потрібні не страшні деталі, а робота з їх емоціями та заспокійливі факти: поки у нас є армія, яка працює, щоб захистити нас, у нас є інші дружні країни, які обіцяють нам допомогти в разі нападу тощо. Необхідно якнайбільше уваги звертати на емоції – поясніть, що це нормально, що ви можете бути налякані або переживати за свою долю, але що ми, дорослі, з дитиною і докладемо всіх зусиль, щоб бути поруч навіть у небезпеці. Знання заспокоюють, тому варто обговорити зі старшими дітьми те, що приходить до нас з фронту – яка ситуація в рідному місті, що відбувається з друзями, які міжнародні інституції надають допомогу тощо.
Батьки часто несвідомо переносять свої страхи, невпевненість і невпевненість у своїх дітей, чим це загрожує?
Поділитися цими страхами з дитиною. У новій, невідомій ситуації дитина шукає в очах батьків інформацію про свою ситуацію. Бачачи впевнені, не применшуючи загрози, але спокійні очі мають шанс вийти без великої шкоди навіть із найстресовіших ситуацій.
Чи хорошим рішенням буде «відрізати» дітей від нформації з медіа або соціальних мереж?
Незалежно від геополітичної ситуації, я вважаю, що добре обмежити доступ дітей до медіа та здійснювати батьківський контроль за контентом, до якого діти тягнуться. Цей принцип особливо важливий у нинішній воєнній ситуації. Безпечніше, коли дорослі говорять дітям про важкі реалії. Я не можу уявити, щоб дитина сама дізналася інформацію про війну, а що ще гірше, залишилася з цією новиною наодинці, без підтримки батьків чи опікунів. Про те, що дізнається дитина, повинен оцінювати один з батьків, котрий, знаючи їх, знає, наскільки дитина чутлива і яку інформацію вони повинні будуть донести, а що буденадто важким тягарем.
Діти, особливо хлопчики, люблять грати у війну. У яких випадках ця гра може негативно вплинути на їхній розвиток?
Лоуренс Дж. Коен, автор книг для батьків «Виховання через гру» та «Боротьба», в одній із них пише: «Діти повинні змиритися з існуванням агресії – власної чи чужої. Якщо ми не дозволимо їм робити це через гру, вони зроблять це самі в реальному світі. Більш того, спроба повністю виключити агресивну гру завжди помститься. Це може, наприклад, призвести до одержимості жорстокістю, силою та війною. Гра у війну також може бути формою роботи з травмою для дітей із територій, де тривають військові конфлікти. Загалом, гра у війну, боротьбу чи битву така ж стара, як і світ веселощів. За визначенням, гра – це прикидання. Це як у тваринному світі, де, наприклад, левенята б’ються, але, незважаючи на жарти, не кусають і не користуються кігтями. Однак це шкідливо, якщо між дітьми є справжня агресія і нанесення взаємної шкоди. У таких випадках ми маємо справу вже не з грою, яка допомагає приборкати та няти емоції, а з неприйнятною поведінкою.
Яким чиномми ще можемо, крім розмов, допомогти дітям почуватися в безпеці?
Це універсальне правило, не тільки під час війни, що дитина потребує відчувати турботу, якщо вона має час для себе. Варто бути присутнім. Це здається очевидним, але в сучасному насиченому повсякденному житті це може бути важко. Тим більше варто шукати можливості для спільної гри і фізичних вправ, які допомагають виплеснути накопичені емоції.
З іншого боку, ці важкі переживання також потрібні в його розвитку …
Це дуже важливо. Іноді батьки надмірно намагаються захистити своїх дітей від складних ситуацій. Вони переконані, що чим легше, тим краще. Наше, доросле, завдання – допомогти дітям впоратися з труднощами життя, а не створювати для них неіснуючий світ без стресів. Звичайно, ми всі хочемо світу, де війни – це неймовірне минуле, а не жорстока реальність. Поки ми не зможемо пообіцяти нашим дітям, що війни ніколи не торкнуться їх, добре зосереджуватися на всьому хорошому, що відбувається разом з війною. Варто продемонструвати дітям свою участь у допомозі потребуючим, свою незгоду з силовим вирішенням конфліктів і визнання для солідарності, взаємопідтримки та поваги. Адже це відбувається іне варто про уе забувати навіть під час війни.
інтерв’ю: Моніка Миколайчук
Текст також опубліковано в журналі Ліку вально–діагностичного центру № 2 (40) / 2022.
