До того, як футбольний світ почув ім’я Андрія Шевченка чи легендарного Валерія Лобановського, футбол в Україні уже зародився на території тодішньої польської держави. Місто, яке об’єднало футбольний світ цих двох народів– Львів. Саме там, у 1894 році було організовано змагання, яке офіційно визнано першим футбольним матчем проведеним на українсько-польській землі.
Але все почалося в Одесі
Про круглий М’яч в Україні не чули ще за тридцять років до першої гри. Все змінилось завдяки англійцям, які привезли футбол в Україну. Ця нація, яка називає себе „батьками футболу”, мала величезний вплив на популяризацію цього виду спорту в усьому світі завдяки своїм купцям, солдатам, бізнесменам та чиновникам, які подорожували світом з футбольним м’ячем у своєму багажі. Саме британці вчили футболу бразильців чи представників нині найкращої збірної світу – Аргентини.
Так само було і в Україні. Деякі джерела свідчать, що ще в 1860 році в доках Одеської гавані бачили, як британські моряки ганяли футбольний м’яч. Через вісімнадцять років, у 1878 році, на берегах Чорного моря було засновано „Одеський британський атлетичний клуб” – перший футбольний клуб на українській землі. Щоправда, треба пам’ятати, що в його „кольорах”грали лише англійці. Через кілька років вони побудували перше в Україні футбольне поле, і „дивна гра” почала завойовувати серця місцевої громади. Футбол набув великої популярності на західноукраїнських землях, де було зіграно перший в історії Польщі та нинішньої України футбольний матч.
Львів – місто, яке об’єднує
Одним з міст, де футбол набув особливого значення, був Львів. Саме це місто вже понад століття об’єднує футбольний світ і України та Польщі. Дивлячись на цей симбіоз, важливо пам’ятати, що в ті часи місто було частиною польської території.
У період з 1922 по 1926 рік заснований у 1904 році клуб «Погонь» Львів чотири рази вигравав чемпіонат Польщі, ставши другим серед найуспішніших футбольних клубівдовоєнної Польщі. Львівський «Погонь» досі посідає 8-ме місце в загальному заліку польської ліги, маючи 4 золоті та 3 срібні медалі.
Львів’яни, в той час, мали змогу насолоджуватися видатними футболістами на чолі з Вацлавом Кухарем. Серед них був і молодий Казімєж Гурський, який згодом став польським тренером тисячоліття та в той час мешкав у Львові на вулиці Городоцькій. Саме там, на львівських подвір’ях, юний Казік Гурський ганяв з друзями м’яча розпочав шлях, який привів його на вершину олімпійського п’єдесталу, коли очолювана ним збірна Польщі виборола золото на Іграх 1972 року в Мюнхені. Через два роки, на чемпіонаті світу у Федеративній Республіці Німеччина «орли» Гурського завоювали срібну медаль та третє місце у світі, а вінцем роботи Гурського стало друге місце на Іграх 1976 року в Монреалі. Видатний поляк ніколи не забував часів своєї молодості, завжди згадуючи Львів як місце, що сформувало його. У Львові також не забувають постать Ґурського, який з 2003 року є почесним громадянином міста. А на стіні його гімназії встановлено меморіальну дошку зі словами, які він сказав під час одного зі своїх візитів до Львова: «Ніщо не може перекреслити любов до рідного міста, де ти народився».
Також у Львові було засновано два перші польські спортивні клуби: «Слава», яка згодом отримала назву «Чарни», і «Лехія». Це був 1903 рік. Враховуючи результат першого футбольного матчу, можна також припустити, що «Чарни» та «Лехія» були одними з перших футбольних клубів на території сучасної України. Можливо, і першим, якщо врахувати, що в Одеському британському атлетичному клубі грали виключно англійські футболісти.
Цікаво, що на традиції львівського клубу «Погонь» зараз посилаються багато польських клубів. Йдеться про переміщених осіб з територій сучасної Західної України, які проживали в Польщі після закінчення Другої світової війни. Ті, хто любив футбол, називали новостворені польські клуби на відвойованих у німців землях іменами «свого» Погоня – «Погонь Щецін», «Погонь Пруднік», або обирали синьо-червоні кольори – «Одра Ополе», «Пяст Глівіце», «Одра Водзіслав Шльонський». І все для того, щоб вшанувати пам’ять своєї улюбленої львівської команди «Погонь».
Історичний матч
«У здоровому тілі – здоровий дух» – цей девіз відомий ледь не кожному. Мало хто знає, що його авторство приписують гімнастичному товариству «Сокіл». Саме під час другого зльоту польських соколів у Стрийському парку у Львові було зіграно футбольний матч, який увійшов в історію Польщі та України. Цікаво, що екіпірування команд відрізнялося лише кольором шортів – обидві команди були одягнені у білі футболки.
«У суботу, 14 липня, виконанням вільних вправ, на спеціально побудоване на виставковому майданчику футбольне поле, до кількох тисяч глядачів вийшло дві команди: краківська – в гімнастичних штанах синього кольору та львівська – в штанах сірого кольору – обидві в білих футболках та гімнастичному взутті. Рефері був професор Виробек. Обидві команди були абсолютно незнайомі одна з одною, тому гра була нервовою, хаотичною і викликала стільки комічних епізодів, що глядачі просто сміялися.
Керівництво «Сокола» не сприймало її серйозно, глядачі були абсолютно незнайомі з грою, а самі гравці не мали жодного уявлення, окрім того, що м’яч треба, за будь-якуціну, забити між прапорами суперника», – йдеться у книзі Рудольфа Вацека «Спортивні спогади», виданій у 1947 році.
Футбольне «видовище» тривало всього шість хвилин і завершилося голом 16-річного Володимира Хоміцького. У сучасному футболі цей гол, напевно, ніколи не був би зарахований через офсайд, в якому перебував той, хто влучив у ворота. На той час ця норма ще не була відома. Так описує цю подію сам виконавець історичного голу у книзі «Спортивні спогади»: «Я стояв з лівого боку, перед краківськими воротами, поряд з якими юрмився натовп гравців. Раптом, з натовпу вилетів м’яч і впав перед моїми ногами. Не роздумуючи ні хвилини, я сильно замахнувся правою ногою в бік воріт і м’яч пролетів несподівано над головою краківського воротаря, який, щоправда, підняв руки, але, на жаль, занадто пізно. В ту ж мить я почув гучний вигук з вуст арбітра Виробека, і крик в натовпі гравців – тріумфу одних та невдоволення інших».
Єдиний гол завершив матч, оскільки спортсменам довелося поступитися ігровим полем для гімнастичного номера. Ця подія дала поштовх для розвитку цього виду спорту і призвела до утворення вищезгаданих клубів у Львові.
Зовсім інша подальша історія
У наступні роки доля футболу в Польщі та Україні (і частково в СРСР) пішла зовсім різними шляхами. Найбільші успіхи польського футболу пов’язані з виступами національної збірної – золота медаль на Олімпійських іграх 1972 року в Мюнхені, срібні медалі на Іграх 1976 року в Монреалі та 1992 року в Барселоні, а також третє місце на чемпіонаті світу 1974 року в Німеччині та чемпіонаті світу 1982 року в Іспанії. Польські клуби, однак, виступали значно гірше, а найкращий результат показав «Гурнік Забже», який дійшов до фіналу Кубка володарів кубків (1970).
З українським футболом ситуація інша. У той час, як національна збірна (формально, як суверенна федерація у ФІФА з 1992 року) ніколи не вигравала медалей у великому футболі, українські клуби мали набагато кращі результати. Київське «Динамо» двічі ставало володарем Кубка володарів кубків (1975, 1986) і один раз – Суперкубка Європи (1975). Донецький «Шахтар» став володарем Кубка УЄФА у 2009 році. Навіть ФК Дніпро», менш впізнаваний на європейській футбольній арені, ніж два вищезгадані, досяг успіху, рівносильного найбільшому клубному успіху польського футболу. У 2015 році клуб з Дніпра зіграв у фіналі Ліги Європи. Символічно, що фінальний матч проти іспанської «Севільї» був зіграний у… Варшаві.
Однак, коріння польського та українського футболу є спільним і сягає одного історичного матчу, зіграного у Львові. І у 1999 році керівництво Української асоціації футболу офіційно визнало дату 14 липня 1894 року «початком українського футболу».
