«У нинішній ситуації Росія не повинна бути повноправним членом Ради Безпеки ООН, так як систему міжнародної безпеки підірвано та виявилось, що вона є неефективною і невдалою,» – заявив Постійний представник Польщі при ООН Кшиштоф Щерський в інтерв’ю «Wiesz Więcej». Також додав, що Польща і надалі залишається одним із найближчих союзників України в ООН, а за останні 12 місяців «вагомість» польської дипломатії у світі зросла.
Кшиштоф Щерський – Посол, Постійний представник Республіки Польща при ООН у Нью-Йорку з 2021 року. У минулому керівник Кабінету Президента Республіки Польща та керівник Офісу міжнародної політики Адміністрації Президента Польщі. Професор соціальних наук, викладач Ягеллонського університету.
Невдовзі мине рік з початку військового вторгнення Російської Федерації в Україну. Як за цей час змінилося ставлення у вищих установах та органах ООН? Як розвивалися процеси прийняття рішень і стратегія ООН?
У міжнародній системі існують превентивні механізми, створені для запобігання агресії. Система ООН, про яку я ще нижче розповім, зазнала краху. З’явились порівняння з попередницею ООН – Лігою Націй – яка повністю провалилася, не зумівши запобігти вибуху Другої світової війни. Відразу після 24 лютого ми спостерігали певний шок і розгубленість в структурах ООН перед обличчям раптової кризи, яка невдовзі проявилась у багатьох форматах: від суто військового, через гуманітарний та біженський, до продовольчого, енергетичного та екологічного. З іншого боку, переважною більшістю голосів ООН ухвалила одну з найбільш важливих резолюцій, відповідно до якої дії Росії визначено як агресію, що суперечить міжнародному праву.
Подібним чином ООН визначила напрямок своїх дій, ухваливши й інші резолюції: про гуманітарні наслідки агресії Росії проти України, про засудження незаконної анексії українських областей та про відшкодування збитків. Така позиція ООН є надзвичайно важливою для майбутніх мирних рішень або зверненнь за виплатою репарацій. З часом ми почали спостерігати покращення діяльності Організації у реагуванні на кризи, а також на роль, яку ООН відіграє у так званій «зерновій угоді» чи обміні полоненими. До того ж ООН стала ключовим донором гуманітарної допомоги. Багато чого могло б працювати краще і ще чимало необхідно зробити. На додаток до превентивної ролі, яку не виконано належним чином, ООН має можливість діяти у напрямку досягнення миру. Справедливого миру, побудованого на принципах міжнародного права, не визнаючи їх порушення в ім’я тимчасового компромісу.
Чи обмежено роль Росіїї в ООН, чи вона все ще користується повними правами, як усі інші члени ООН?
Відповім, наводячи ситуацію, яка сталась перед голосуванням за згадану резолюцію від 2 березня 2022 року щодо визнання Росії країною агресором і вимогу припинити війну. Напередодні, міністр закордонних справ Росії, Сергій Лавров заявив, що у його країни є багато друзів. Разом з тим, резолюцію не підтримало лише п’ять країн: Білорусь, Еритрея, Північна Корея, Сирія та сама Росія. Безсумнівно, Росія залишається ізольованою більшістю держав, які не більше хочуть погоджуватись працювати за принципом «business as usual». Проте, вона і надалі залишається повноправним членом Організації та постійним членом її основного органу, яким є Рада Безпеки, де має право вето. Крім того, Росія надсилає численних посадовців для роботи у Секретаріаті ООН та користується своїм впливом, маючи вагомий важіль в роботі ООН. Вдалося тільки досягти призупинення членства Росії в Раді з прав людини. Втім, було б складно встановити автоматичний механізм призупинення прав члена ООН за умови настання певних обставин. Але все ж таки питання щодо майбутнього статусу Росії як країни-агресора порушуються та мають обґрунтовані аргументи.
Власне кажучи, Ви згадали, що Росія все ще входить в Раду Безпеки ООН, попри те, що відкрито визнана агресором і вчиняє воєнні злочини. Чи не прийшов час змінити статут, принципи функціонування Ради Безпеки?
Усю систему Об’єднаних Націй створено для розв’язання проблем людства, а передусім, для підтримки миру та безпеки у світі. Для досягнення цих цілей було визначено деякі принципи, описані у Статуті Об’єднаних Націй. Основна відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки покладена на Раду Безпеки. Тим часом, як Ви уже згадали, Росія, що є постійним членом Ради, розпочала абсолютно необґрунтовану збройну агресію проти держави-члена ООН. Брутально порушуючи усі основні принципи Статуту ООН та міжнародного права. Система була підірвана – виявилася неефективною. Вона провалилася. Чи є у нас підстави очікувати від відкритого агресора, який чинить воєнні злочини, належного виконання функції охоронця міжнародного миру. На мій погляд і в нинішній ситуації Росія не повинна бути повноправним членом Ради Безпеки. Її право накладати вето у справі, де вона є відповідачем, прямо кажучи, суперечить правовим цінностям. Дії Росії суперечать її формальній ролі як одного з гарантів міжнародного порядку.
Чи потрібно змінювати принципи функціонування Ради та її склад? Це залежить від політичної волі головних країн світу. Варто наголошувати цю проблему і обговорювати її. Однак ми повинні усвідомлювати, що нинішні рішення, створені у часах розквіту Організації, ускладнюють проведення будь-яких змін і будуть вимагати великої єдності та рішучості міжнародної спільноти. Однак це питання постійно обговорюється в різних варіантах.
З точки зору Нью-Йорка, як виглядає зацікавленість міжнародної спільноти до того, що відбувається в Україні? Чи не складається у вас враження, що «світ» чи «колективний Захід» після року війни дещо менше зорієнтований те, що відбувається у Східній Європі?
Оцінюючи роботу Організації Об’єднаних Націй слід враховувати той факт, що це організація глобального значення. І агресія Росії проти України – незважаючи на явне порушення усіх принципів Статуту ООН – це не єдина тема на порядку денному ООН. Як виявилося, ця війна має не лише регіональні, а й глобальні наслідки, такі як згадана продовольча та енергетична кризи. Польща докладає великих зусиль, щоб тема російської агресії залишалася на порядку денному міжнародної політики на перших шпальтах, але ООН відкрито продовжує дискусії щодо інших питань. Ми вважаємо, що без відданості та вразливості до викликів, з якими зустрічаються різні члени міжнародної спільноти, ми не могли б очікувати того ж самого щодо війни в Європі. Пам’ятаймо, що російсько-українська війна з точки зору світу – лише одна з багатьох драматичних ситуацій, що наразі тривають. Нагадаю, що зараз у світі ведеться кілька кривавих воєн, і, поряд з такими конфліктами, як Сирія, Ємен чи Лівія, є багато інших невирішених економічних чи екологічних проблем.
Більшістю країнами війна в Україні сприймається кардинально по-іншому. Між нами кажучи, для деяких – це чужа проблема у відносинах Заходу – Росії, і тому вони не хочуть бути «втягнутими у цюавантюру» родом з часів холодної війни. Для інших, істотнішим є факт, що цей конфлікт погіршує і без того складну економічну ситуацію. Зрештою є країни, які перебувають під сильним впливом Росії через військові, політичні чи економічні зв’язки або просто тому, що Росія є їхнім союзником у їхніх локальних чи регіональних конфліктах. Варто також усвідомлювати, що є група країн, де частина громадської думки приймає російський наратив про «агресивну політику Заходу» в нашому регіоні, яка нібито загрожує Росії. Саме ця «агресивна політика Заходу» стала причиною цієї війни. Ще інші не хочуть, щоб «Захід», тобто США, вийшов із протистояння з Росією сильним переможцем, а Росія ослабленою і переможеною, вони в цьому не ззацікавлені. Усі ці країни ніколи нічого не зроблять проти Росії, а навіть навпаки, у багатьох моментах вони її підтримуватимуть. Врешті-решт остання думка, що «не варто надто послаблювати Росію» звучить навіть з вуст важливих політиків Євросоюзу.
Тож не має сенсу дивуватись усіляким думкам, висвітлюючим цю тему в різних частинах світу. Варто прислухатись та шукати відповіді на ці висловлювання. Ми повинні з розумінням відноситися до такого ставлення, боротися з ворожими наративами та дезінформацією, і, просуваючи наші питання в програмі ООН, не повинні забувати і про інші потреби. Війну в Україні ми уявляємо в широкому геополітичному контексті.
Як Ви оцінюєте роль польських дипломатів у цих подіях? Чи фактично ми – один із головних партнерів України, та країна, яку чують серед інших представників ООН?
Кажуть, що «дипломатія завмирає, коли гримлять гармати». Це не зовсім так. Для нашої дипломатії з початку російської агресії був дуже напружений час. Ми наполегливо працюємо в ООН для того, щоб тема війни залишалася на порядку денному. Беремо активну участь у дебатах на Генеральній Асамблеї чи на засіданнях Ради Безпеки ООН, попри те, що не є її членами. Ми також були співорганізаторами неформального засідання Ради, присвяченого знищенню Росією культурної спадщини України. Щодня боремося зі спробами Росії переконати у неправдивому викладенні фактів про агресію. Крім того, проводяться сотні неформальних консультацій з дипломатами інших країн, під час яких ми зміцнюємо нашу позицію. Маємо численні заходи польського уряду та президента Республіки Польща. У 2022 році Польща очолювала Організацію з безпеки та співробітництва в Європі, зробивши агресію Росії проти України основним напрямком її роботи та рішуче захищаючи спільні принципи та цінності ОБСЄ. По всьому світу величезну роботу щодо російської агресії проводять двосторонні представництва Польщі. Польська дипломатія активна на всіх рівнях, і це безперечно робить її країною, яку слухають та чують, а думки дуже цінуються. Ми є одним із найближчих партнерів і союзників України на форумі ООН, про що часто говорять представники обох країн.
Отже, чи можна сказати, що позиція Польщі на міжнародній арені за ці 12 місяців значно зміцнилась?
Так, однозначно. Феномен польської гуманітарної допомоги для біженців, надзвичайна багатовимірна підтримка України, непоступливість у відстоюванні принципів міжнародного права, далекоглядність у диверсифікації джерел газу, серйозне ставлення до необхідності зміцнення обороноздатності та те, що, на жаль, ми мали рацію, коли застерігали від російського імперіалізму – зміцнило позицію нашої держави і польської дипломатії на міжнародній арені.
Війни між державами незалежно від їхніх причин, масштабів і наслідків – є неминучим елементом співіснування цивілізацій. Вони були, є і будуть. Однак питання полягає в тому, як такі органи, як ООН, можуть мінімізувати їх негативний вплив? Чи війна в Україні не повинна започаткувати зміни мандату та функціонування ООН? Здається, що право вето, яким можуть скористатися окремі країни, не працює. Тож постає питання – чи може світова дипломатія створити ще один орган, відповідальний за світову безпеку?
ООН – це ще одна організація, після Ліги Націй, яку створено, щоб запобігати збройним конфліктам. Ми усі знаємо про дисфункції, спричинені, наприклад, вищезгаданим правом вето. Як я вже наголошував, шляхи вдосконалення існуючих механізмів обговорюються.
Не має підстав вважати, що створення нових організацій буде хорошим рішенням. Ми повинні пам’ятати, що така організація завжди буде настільки сильною та ефективною, наскільки дозволять їй такою бути держави-члени. Ми як міжнародне співтовариство, повинні продемонструвати рішучість, доводячи, що війни не можна використовувати як засіб вирішення суперечок, і зосередитися на спільному подоланні труднощів, з якими стикається людство.
Нарешті, щоб не закінчувати розмову надто негативно, є два приємні акценти. По-перше – які ви зазначили б позитивні впливи для Польщі та України внаслідок подій, що тривають уже рік?
Зближення Польщі та України має історичний вимір, та я глибоко вірю, що воно триватиме і після завершення воєнних дій, під час відбудови країни та ще надовго поспіль. Ми маємо справу з новим виміром відносин як між урядами, так і між громадянами. Здатні подолати наслідки історичних подій та зосередитися на нагальних викликах. Я знаю, що наші стосунки можуть надихати та бути зразком для багатьох націй у різних регіонах світу.
Та, по-друге, що позитивного для світу, для міжнародної спільноти у широкому розумінні, може формуватися з подій, які ми обговорюємо?
Тут багато залежить від поведінки міжнародної спільноти в умовах війни, що триває, і можливості мирного її завершення. Переможе втома від війни та досягнення згубних у довгостроковій перспективі компромісів чи, однак, необхідність дотримуватися правил і захисту міжнародного порядку? Ця жахлива агресія має закінчитися уроком для самої Росії та всіх країн на майбутнє – збройна агресія не приносить жодної користі, не може і використовуватися як інструмент політики, реакція міжнародної спільноти жодним чином не санкціонує її та не дозволить агресорам і злочинцям стати переможцем. І Польща зробить усе, щоб цей урок було засвоєно. Раз і назавжди.
