Всупереч ідеям американського політолога і філософа Френсіса Фукуями на початку дев’яностих, розпад Радянського Союзу не означав «кінця історії», що повинен був проявитися завершальною перемогою демократії – як політичної системи, і вільного ринку – як економічної доктрини.
Ми особливо болісно в цьому переконалися протягом останніх кількох місяців. Всіми досі маємо перед очима вражаючий провал демократії в Афганістані, символом якого стали світлини гелікоптерів, що евакуюють співробітників американського посольства в Кабулі. Ми також відчуваємо це під час «кривавого» чемпіонату світу з футболу в Катарі, думаючи про тисячі жертв, які загинули під час будівництва футбольних арен. Варто також пам’ятати, що в новій, геостратегічній, головоломці світу потужну роль відіграє Китай – перша імперія світу після холодної війни, яка довела, що досягти успіху можна, повністю відмовившись від демократії і лише частково користаючись з вільного ринку.
Для нас – поляків і українців – з погляду на географічне положення та пряму загрозу найважливішим прикладом поразки концепції Фукуями є, звичайно, Росія. Країна, що повстала на попелищі Радянського Союзу, яка швидко відкинула демократію, так і не піддалася повністю процесам вільного ринку (варто пригадати слова американського сенатора Джона Маккейна, який назвав Росію «великою бензозаправкою, керованою мафією, що прикидається нормальною країною») і на наступні десятиліття перекреслює мирне співіснування з сусідніми народами.
Це не сезонна політика
Історія, всупереч теоріям Фукуями, не закінчилась. Сьогодні ми всі це болісно відчуваємо… Перед нами далі стоїть перспектива подій, які будуть називатися «епохальними», «змінюючими долю мільйонів» як в позитивному, так і в негативному сенсі. Яке майбутнє нас чекає, багато в чому залежить від нас самих. Від того, чи готові ми відповідати на виклики, чи візьмемо на себе відповідальність за долю своєї батьківщини, континенту і світу. Однак, ухвалюючи стратегічні рішення (а такі рішення приймали в останні місяці наші народи і президенти: український – захищаючи батьківщину, і польський – надаючи підтримку сусідам у їхній боротьбі) неможливо не проаналізувати історію, адже, як казав Цицерон, це – найкращий учитель життя.
Якщо подивитися на історію мого польського народу, то останні століття (надзвичайно доленосні, бо збіглися з динамічним періодом чергових промислових революцій, появою концепції прав людини або тогочасної концепції нації) були періодом боротьби з російським імперіалізмом. З імперіалізмом, який і сьогодні підняв голову. Тож чи може дивувати ситуація, коли Польща так сильно включена у війнув Україні? Ні в якому разі.
Усвідомлення загрози з боку Москви у Польщі не є проявом сезонної політики,
а розглядається як постійний елемент інтересів нашої країни, помічений наступними поколіннями поляків. Недарма в багатьох польських родинах можна побачити справжню естафету поколінь – солдати Тадеуша Костюшка виховували листопадових повстанців, які в свою чергу гартували січневих повстанців, спадкоємцями яких були захисники 1920 року. На їх місце прийшло покоління, яке воювало у Другій світовій війні, і Знедолені Солдати, які не склали зброю після 1945 року, вбачаючи в Радянському Союзі чергового окупанта. Останнім поколінням, якому довелося боротися за повернення польського суверенітету з-під російського впливу, було покоління «Солідарності».
З самого початку члени руху «Солідарність» помітили загрозу, що виникла внаслідок російського панування, яке знайшло своє відображення в посланні до трудящих Східної Європи 8 вересня 1981 року. Це була прокламація, прийнята Першим національним з’їздом делегатів НСЗЗ «Солідарність», названа – завдяки атмосфері свободи, що панувала під час з’їзду, – «першим вільним Сеймом післявоєнної Польщі». Це було символічне виконання політичного заповіту минулих поколінь.
Леонід Брежнєв, тодішній перший секретар ЦК КПРС, прочитавши текст повідомлення, повинен був сказати на засіданні Політбюро ЦК КПРС: «Це небезпечний і провокаційний документ. Слів в ньому не так багато, але всі вони мають за мету один пункт. Його автори хотіли б створити плутанину в соціалістичних країнах, підтримати групи незгодних усіх видів». Він мав рацію – члени «Солідарності», як і представники попередніх поколінь, розуміли, що співпраця з народами Центрально-Східної Європи дозволить нам захиститися від ризику панування з боку Москви.
На повідомлення понад 40-річної давнини посилалися нинішні члени НСЗЗ «Солідарність», які у травні 2022 року, під час ювілейного XXX Національного з’їзду делегатів, розпочали свої обговорення, ухваливши послання щодо ситуації в Україні.
Виконання спадщини
В історії Польщі необхідність співпраці між народами нашого регіону помітив насамперед батько польської незалежності Юзеф Пілсудський, нереалізованою політичною мрією якого було створення блоку країн Центрально-Східної Європи, який би створив своєрідний буфер між Польщею та Росією. Ці країни„ могли б працювати разом заради власних інтересів, щоб створити блок, який стане противагою російській загрозі.
Серед сучасних поляків свідчення Пілсудського реалізував трагічно загиблий президент Лех Качинський, який говорив у Тбілісі про необхідність співпраці в під час російського вторгнення до Грузії у 2008 році: «Ми тут, щоб висловити повну солідарність. Ми є президентами п›яти країн: Польщі, України, Естонії, Латвії та Литви. Ми тут, щоб взятися за боротьбу. Вперше за довгий час наші сусіди з півночі, а для нас ще й зі сходу, показали обличчя, яке ми знаємо сотні років. Ці сусіди вважають, що народи навколо них повинні бути підвладні їм. Ми говоримо «ні!». Цією країною є Росія. Ця країна вважає, що старі часи імперії, яка розпалася менше 20 років тому, повертаються. Що знову домінування буде особливістю цього регіону. Ну, не буде. Ті часи закінчилися раз і назавжди”.
„Коли я ініціював цей візит, дехто думав, що президенти боятимуться. Ніхто не боявся. Всі приїхали, тому що в Центральній Європі є мужні лідери. І я хотів би сказати це не тільки вам, а також людям з нашого спільного Європейського Союзу, що Центральна Європа, Грузія, що весь наш регіон буде вважати, що ми суб’єктом. І ми також прекрасно знаємо, що сьогодні Грузія, завтра Україна, післязавтра Країни Балтії, а потім, можливо, настане час для моєї країни, Польщі!»„ – говорив президент Лех Качинський, пам’ятними, а сьогодні ми знаємо, що пророчими словами.
Якщо ми подивимося на історію нашого краю з дальшої перспективи, то побачимо, що ставлення Польщі, яка стоїть в авангарді країн, підтримуючих Україну як у військовому, так і в соціальному просторі, випливає з інтересу польської держави. Це цінності, які з геополітичних міркувань будуть езмінними і спільними для Польщі та України, що певним чином змушує нас до співпраці, яка принесе взаємну вигоду. Я глибоко вірю, що події 2022 року увійдуть в історію як один із тих проривів, принаймні в історію польсько–українських відносин. Оскільки історія ще не закінчена, її сторінки пишуться далі. І саме нам, як на індивідуальному, так і на національному рівні, вирішувати, якими саме літерами.
Послання трудящим Східної Європи у вересні 1981 р. Першого національного конгресу Делегати незалежної самоврядної профспілки «Солідарність» у Гданську.
Делегати, що зібралися в Гданську на Першому з’їзді делегатів Незалежної самоврядної профспілки «Солідарність», надсилають вітання і слова підтримки трудящим Албанії, Болгарії, Чехословаччини, Німецької Демократичної Республіки, Румунії, Угорщини та всіх народів Радянського Союзу. Як перша незалежна профспілка в нашій повоєнній історії, ми глибоко відчуваємо спільність нашої долі. Ми запевняємо вас, що, всупереч брехні, поширюваній у ваших країнах, ми є справжньою десятимільйонною робітничою організацією, створеною в результаті страйків робітників. Наша мета – боротися за покращення життя всіх працюючих людей. Ми підтримуємо тих з вас, хто вирішив стати на складний шлях боротьби за вільний профспілковий рух. Віримо, що незабаром ви та наші представники зможете зустрітися для обміну досвідом профспілок.
Повідомлення ХХХ Національного з’їзду делегатів НСЗЗ „Солідарність” від травня 2022 року.
Перший Національний з’їзд делегатів НСЗЗ «Солідарність» 41 рік тому надіслав висловлення підтримки і надії тим, хто бореться за гідність трудящих – особливо в країнах комуністичного табору. Сьогодні суть цього повідомлення особливо актуальна. В ім’я тоталітаризму, корінням якого є комуністична традиція, в Україні загинули тисячі людей, а ще тисячі досі перебувають під загрозою. Мільйони людей втратили свої будинки і майно. Українців позбавляють права на власну Батьківщину, на самовизначення, на свободу. Подібна загроза нависла і над іншими народами.
Саме тому ми, делегати, які зібралися на XXX Національному з’їзді делегатів НСЗЗ „Солідарність”, всіма силами закликаємо росіян – НЕ ВБИВАЙТЕ!
Ми з такою ж силою волаємо до всіх тих, хто здійснює будь-яку владу у світі, як і до тих, хто має вплив на цю владу – НЕ ДОПУСКАЙТЕ ВБИВСТВ! Жодні аргументи ніколи не виправдають навіть найменшої підтримки агресора, яким є Росія щодо України. Як і тоді, у 1981 році, ми надсилаємо вітання та заохочення робітникам і всім людям, які проживають в Україні, звільнити білорусів, мужнім грузинам та іншим народам колишнього Радянського Союзу. Ми глибоко відчуваємо спільність нашої долі. Ми з вами і закликаємо до цього об’єднання всіх трудящих Європи – як ту частину, яка скинула кайдани комунізму, так і ту частину, яка уникла нещастя життя в комуністичному тоталітаризмі.
Тому ми закликаємо всіх профспілкових діячів і працівників Європи проявити солідарність, ціна якої не може бути виражена в євро. Українцям ми надсилаємо свою підтримку, підбадьорення та непохитну надію на справедливий мир.
