Кожен європейський народ мав у своїй історії якийсь ключовий момент, який відкривав його для всього світу і показував, чим він є, який має характер. Це були ключові моменти, які встановлювали місце цих народів на мапі континенту. Для французів це була Велика Революція, для італійців і німців – об’єднання країни в XIX столітті, для голландців – довга і виснажлива війна за незалежність, поляки мали цілий ряд поразок і перемог в своїй історії, кожна з яких вписувала їх золотими літерами в літопис континенту.
Українці, не зважаючи на фантазії лідерів деяких східних країн, це давній народ з довгою історією. Але так склалося, що українці багато сотень років перебували у складі чужої держави, яка дуже старалась витерти все, що в українців було свого автентичного. А те, що не могла, старалась записати до своєї історії, роблячи з українців лише дещо неправильних росіян. Через це яскраві моменти української історії зрештою не пробились до свідомості суспільств більшості європейських країн.
У буреломному XX столітті ми виступали y великих битвах цієї епохи лише як додаток до статистик втрат імперій, які будували росіяни. І тому до 2014 року для Європи було нормальним дивитись на Україну як на незрозумілу територію десь біля Росії. Ситуацію дещо змінив Майдан, анексія Криму та війна за Донбас. Але ці події не були однозначно прийняті у Європі. Російська пропаганда багатьох європейців переконала, що ці події дійсно були захистом тих в Україні, хто хоче жити в «русаком мире», розділено цим питанням за цим питанням. Переконала, що Україна, як держава, силою змушує частину народу залишатися у складі країни і зневажає їх право на самовизначення. Всьому цьому прийшов кінець 24 лютого 2022 року.
Росія, у своєму почутті зверхності над українцями вирішила поставити питання однозначно. Оголосили на весь світ, що українці і їх держава не мають права на існування, а війна проти цієї держави навіть не є вартою оголошення. Бо війна це для серйозного супротивника, а для «малоросів» вистачить кількаденна спеціальна операція. Росія сама знищила концепцію „руського мира” знищуючи міста сходу та півдня країни жорстокими ударами. Зробила те, що лідерам України зробити було дуже важко, об’єднала всіх хто вважав себе українцем в одну солідарну спільноту. Так, українці, звісно, і далі будуть сваритись між собою через політику, футбол та музику. Але вже ніколи в цій країні не повстане питання, чи має вона бути незалежною європейською державою, чи має повернутись до лона великої східної імперії.
Сьогодні для України і українців настав саме той момент її історії, коли вона назавжди впише себе в літопис цього континенту і світу. Вже ніхто: ані на Мальті, ані в Норвегії не сплутає українця з росіянином і не подумає, що Харків – це десь за Уралом. Українці показують, хто вони, і який є їх національний характер. Показують з найкращої сторони, і цього вже не витерти з історії і не забути. І в цьому сенсі, незважаючи на те, що криваві битви на чорноземах України ще витимуть довго, і ворог не хоче погодитись з реальністю, Україна вже виграла цю війну, а Росія вже її програла. Вона поставила все, що мала, щоб стерти українців з мапи Європи, але досягла зовсім протилежного. Імперія вже нічого не може з цим зробити.
В якомусь сенсі можна було б сказати, що для Європи зараз це народження української нації, як невід’ємної частини родини її народів. Становлення України відбувається в епоху, коли такі події вже виняток, а не правило. Інші народи пройшли цей процес 100, 200 або і 250 років тому. Але для українців це відродження нації після століть сну і поневолення. Історія була така ласкава, що подарувала нашій країні унікальний шанс і дає нам найкращі стартові позиції для швидкого розвитку після цієї важкої та руйнівної війни. В України є друзі і є надійний тил, яким є Польща та інші наші західні сусіди. Вони солідарні з нами, бо бачать в нас себе 100 чи 200 років тому і хочуть дати нам шанс якого часто самі не мали. І це будує нову реальність для України. Руйнуються останні зв’язки на сході країни та будуються зв’язки зовсім нової якості зв’язки на нашому західному кордоні. Комусь може здаватись, що такі розмови вести передчасно, що війна ще не закінчилась, і ворог ще може захопити нашу країну. Але часом важливим є відсунутись трохи далі від подій сьогодення, та подивитись на все, що відбувається з точки зору історії як процесу.
Старіючим імперіям, які втрачають свою силу, ніколи не вдавалось повернути собі втрачені колонії, де уже встигли встигли народитись власна держава, громадянське суспільство, нація як політична спільнота. Це проста аксіома, така як в математиці чи фізиці. І тому це перший реальний шанс для українців втримати свою державу та закріпити для себе місце серед європейської спільноти народів на довго.
Чи використаємо ми цей подарунок історії зараз залежить від української армії, але після перемоги (яка обов’язково буде за Україною) нас чекає не менш важлива битва за мир. За відбудову держави у новій якості та новому світі. Чи вистачить сил в українського суспільства, чи вистачить свідомості, що іншого шансу може і не випасти взагалі. На всі ці питання кожен з українців, який читає ці слова, має сам собі відповісти.
