Витрати на відновлення роботи енергосистеми України будуть колосальними. Однак, модернізувавши, а здебільшого побудувавши заново, потужності з видобутку, передачі та споживання енергії, Україна може стати себе однією з найсучасніших і найбільших енергетичних систем у світі. У свою чергу, це дозволить Україні бути експортером енергоносіїв у довгостроковій перспективі та генерувати значні надходження до бюджету.
Енергетична система України до війни…
До війни енергосистеми Польщі та України були схожими за розмірами. В Україні налічувалося близько 54 ГВт встановленої потужності електростанцій, які виробляли близько 150-160 ТВт-год енергії на рік, при цьому максимальні потужності миттєвого попиту досягали 22-23 ГВт. Аналогічні показники у Польщі сьогодні становлять 50 ГВт, 160 ТВт-год та 26 ГВт. У той час, як у Польщі домінує вугілля (75% виробництва), в Україні переважають атомні електростанції (близько 50% виробництва) з меншими частками вугілля та газу, доповнені справними гідроелектростанціями. Україна до війни була ефективним експортером енергоносіїв, а також мала перспективи з часом експортувати значні надлишки своєї ядерної продукції. Енергосистема була інтегрована з російською системою БРЕЛЛ через транскордонні з’єднання з Росією та Білоруссю потужністю близько 4 000 МВт. Після російської агресії ці зв’язки були відключені (Україна тоді перейшла на “острівну роботу” – роботу власної енергосистеми), після чого відбулася синхронізація з європейською системою ENTSO–E, хоча тут транскордонні зв’язки становлять лише близько 900 МВт.
…під час війни…
Повномасштабний російський напад 24 лютого 2022 року все змінив. Спочатку початок війни призвів до значного скорочення енергоспоживання в Україні через зменшення споживання населенням, але, що більш суттєво, через зупинку промислової діяльності та подальше руйнування багатьох промислових підприємств на окупованих російськими військами територіях. Україна також втратила виробничі потужності, зокрема і внаслідок захоплення Росією найбільшої в Європі атомної електростанції (Запорізька – 6 000 МВт), гідроелектростанції на нижньому Дніпрі та кількох теплових електростанцій (наприклад, Вуглегірської – 3 600 МВт). Однак спочатку енергопостачання залишалося безперебійним, оскільки, попри зниження виробничих потужностей, попит також знизився. За фрагментарними даними «Укренерго», приблизно до 50% від довоєнних обсягів, тобто максимальний добовий попит становив 10–12 ГВт.
Ситуація різко погіршилася зі зміною стратегії Росії (10 жовтня 2022 року) та початком масованих ударів по об’єктах критичної інфраструктури України. З того часу регулярні ударні хвилі із застосуванням крилатих ракет і безпілотників зруйнували життєво важливі об’єкти енергетичної інфраструктури (за інформацією українського уряду – до 30-40%). Росіяни сконцентрувалися на атаці найбільш вразливих об’єктів: розподільчих пунктів ліній електропередач та розподільчих мереж, знищивши, таким чином, багато трансформаторних станцій та інших елементів мережі. Прикро, що велика частина інформації про потенційні цілі була передана ворожому штабові російськими компаніями та російськими енергетиками, які тісно співпрацювали з українськими компаніями до війни. Відбулися масові відключення електроенергії (Київ, Одеса), що також опосередковано призвело до дефіциту теплопостачання. Фактично вся Україна перейшла на своєрідний аварійний режим енергопостачання з періодичними графіками ввімкнень у відчайдушній спробі зберегти безперервність енерго- та теплопостачання.
…і після війни
Остаточний результат бойових дій досі невідомий, як з боку виробничих потужностей, так і з боку можливостей безпосередньо постачати енергію. Попри посилення протиповітряної оборони України та суттєве покращення захисту об’єктів критичної інфраструктури, загроза все ще існує. У деяких містах рекомендується часткове розселення населення (як в Одесі у грудні) з огляду на необхідність усунення пошкоджень.
Майбутнє Запорізької атомної електростанції (ключового об’єкта генерації для української енергетики) також невідоме, і навіть у разі гіпотетичного відновлення для України немає впевненості, що технічний стан об’єкта дозволить станції швидко повернутися до роботи. Не виключено, що може настати ситуація навмисного пошкодження критично важливих компонентів реактора і перебої в його роботі на багато місяців. Безумовно, в перші тижні, місяці чи навіть рік після закінчення війни енергетичний сектор України не вийде на довоєнний рівень. Між тим, завершення війни та остаточна перемога української армії принесе стрімке зростання попиту на енергоносії. Цивільне населення майже одразу повернеться до рівня споживання мирного часу, а промислові підприємства відновлять роботу. Україна потребуватиме довоєнного рівня виробництва енергії, в той самий час маючи недостатню потужність електростанцій, надзвичайно «пошарпану» систему передачі та розподілу енергії та недостатню кількість з’єднань для тимчасового (на кілька років) імпорту енергії
з ЄС. У цьому контексті важливою є масштабна програма допомоги українському енергетичному сектору, розрахована не лише на найближчі кілька місяців, але й тривалістю навіть до 10 років.
Велика енергетична програма реконструкції України
Допомога у відновленні енергетичної системи України є вкрай необхідною, без цього повернення до нормальної економіки мирного часу є неможливим. Україна не в змозі профінансувати реконструкцію самостійно, тому допомога у вигляді фінансування, в основному з боку ЄС та США, є дуже важливими.
Загальні потреби лише на кінець 2022 року оцінювалися в 50-75 млрд євро, що є величезною сумою. Реконструкція займе багато часу, але вона також відкриває величезні можливості для трансформації енергетичної системи України і перетворення української енергетики на один з маховиків економіки. Зрештою, також створюватимуться умови для повернення України як великого експортера безвуглецевої енергії для ЄС і, можливо, для інтегрованого енергетичного співробітництва з Польщею.
Програми допомоги з боку Європейського Союзу, які на даний момент – на етапі розробкита та зосереджені на нагальних потребах, мають бути об’єднані у Велику програму реконструкції енергетики України (на згаданому вище рівні не менше 50 млрд євро), яка буде зосереджена на 3-х основних цілях: екстреній, середньостроковій та довгостроковій.
- Перша ціль – екстрена (під час та одразу після війни) – вже реалізується шляхом швидкого постачання на суму в кілька сотень мільйонів євро. В основному це постачання найнеобхіднішого обладнання, такого як трансформатори та обладнання для відновлення зруйнованих підстанцій, а також різного роду резервних електрогенераторів – від типових систем аварійного живлення (для підприємств, лікарень тощо) до великих модульних установок (по кілька десятків МВт кожна). Цей етап відбудови триватиме до завершення бойових дій, і його масштаби реально залежать від поточних пошкоджень та ситуативного відновлення найважливіших елементів системи.
- Наступним кроком стане середньострокова фаза (перспектива кількох років), спрямована на швидке відновлення генеруючих потужностей України та розширення транскордонних з’єднань. Польща та Україна вже модернізують лінію електропередач 750 кВ Хмельницький–Жешув, побудовану у 1970–х роках (але наразі не використовується). За попередньою інформацією, вона має бути введена в експлуатацію на рівні напруги 400 кВ, що відкриває значні можливості для посилення енергообміну на лінії Україна – СЄПС–Є, що дає можливість імпортувати енергоносії. Аналогічна робота проводиться на кордоні з Румунією. Окрім зовнішніх підключень, на цьому етапі реконструкції, мають бути здійснені швидкі інвестиції в ключові електростанції, тобто практично всі ті, які дозволять забезпечити додаткове постачання електроенергії. Варто підкреслити, що дана програма з урахуванням усіх деталей, може бути запущена лише після припинення бойових дій. Середньостроковий інвестиційний план – з оціночним обсягом близько 10 млрд євро – повинен мати ефект стабілізації енергетичної системи України та досягнення певної енергетичної самодостатності.
- Для втілення довгострокових цілей необхідно модернізувати український енергетичний сектор та привести його діяльність у відповідність до правил ЄС. Цей (ймовірно, після 2030 року) план принесе з собою можливість для повної трансформації та побудови «нового українського енергетичного сектору». Безумовно, потреби будуть гігантськими. Буде недостатньо лише коштів ЄС та США у розмірі 40-60 млрд євро, але й необхідно буде додатково залучати внутрішні кошти Багато що потребує модернізації, хоча б докорінної перебудови атомної енергетики. Більшість атомних електростанцій передбачають планове закінчення терміну експлуатації десятиліття після 2030 року, тому протягом наступних 20 років їх необхідно модернізувати, повністю змінити постачання російського обладнання, а також, ймовірно, розпочати проєкти з будівництва нових атомних блоків за західними технологіями. Також необхідно повністю модернізувати мережі постачання та розподілу електричної енергії. Тут буде можливість введення нових технологій та кращого обладнання, яке допоможе ліквідувати мережеві втрати, які були в Україні на високому рівні. Величезні можливості відкриваються і перед відновлюваною енергетикою, яка може стати одним з локомотивів економіки України, за умови, звичайно, створення раціональної системи підтримки або можливості інвестиційного фінансування, що було великою проблемою до війни.
Технологічні перспективи майбутнього
На практиці Україна отримає своєрідний «технологічний бонус». Нові енергетичні інвестиції будуть здійснюватися з використанням новітніх західних технологій, що виведе українську енергетику на новий рівень якості.
Може з’явитися можливість будівництва децентралізованих систем та підвищення ролі споживачів і малих установ, з додатковою можливістю підвищення енергетичної безпеки. Фактично буде можливість модернізувати усе, а це дасть шанс створити в Україні «найбільший енергетичний інвестиційний майданчик» в Європі.
Через десять років енергетичний сектор України може досягти європейського рівня якості, що також поєднується з напрямком України в сторону ЄС і НАТО. І це відкриє можливість отримання великих доходів від експорту енергоносіїв.
У цьому також є великі можливості для створення спільних підприємств між Україною та Польщею. Перед польським енергетичним сектором також стоїть величезна кількість викликів, і, перш за все, він повинен трансформуватися з високовуглецевої (CO2) вугільної генерації у нульовувуглецевуекономіку, як того вимагає ЄС. Спільний енергетичний обмін (транскордонні зв’язки), узгоджені дії енергетичних компаній, взаємна передача технологій, наукова співпраця та спільне навчання студентів. Це великі можливості для Польщі та України, і їх використання залежить від правильної політики урядів обох країн.
Чергові удари російських окупантів, руйнування інфраструктури та обмеження доступу до теплової енергії зосереджують думки кожного на поточних потребах. Але будьмо впевнені, що війна завершиться українською перемогою і наступні роки принесуть не лише відбудову економіки, а й можливості для стрімкого економічного зростання та чергового етапу українсько-польської співпраці.
