У Варшаві, неподалік посольства України в Польщі, височить пам’ятник Тарасові Шевченку. Поет зображений у вигляді юнака зі свічкою в руці. За переказами, він опинився в місті над Віслою у 1830 році, коли був „козачком” поміщика Павла Енгельгардта. Та чи перебування Шевченка у Варшаві можна підтвердити якимись достовірними джерелами?
Шевченкознавці давно поставили остаточну крапку в питанні про те, чи був Тарас Шевченко у Варшаві 1830 року. В академічному життєписі поета (1984) сказано, що деякі біографи свого часу писали про його перебування у Варшаві, навіть про його навчання в художника Франца Лампі. На думку автора відповідного розділу Євгена Кирилюка, Варшава як доволі велике місто не могла не лишити у Шевченка певних споминів. Тим часом він ніколи, ніде не згадував ні про саме місто, ні про художника Лампі. В автобіографії поета названо міста, в яких йому доводилося бути в юнацтві: „Странствуя с обозом за своим дидычем в Киев, Вильно и в Петербург…”.
Але звідки ж взялася така легенда? Чи мала вона якісь фактичні підстави? Спробуймо хронологічно розглянути твердження Шевченкових сучасників та пізніших мемуаристів. Добра Шевченкова знайома княжна Варвара Рєпніна в листі від січня – березня 1844 року (французькою мовою) до свого сповідника, швейцарського друга Шарля Ейнара, неточно переказуючи факти біографії поета, побіжно зауважила: „Він тікає спочатку до Вільна, приблизно в той час, коли вибухнула польська революція, потім до Варшави, Петербурга”. Документально підтверджено такі факти. Козачок Тарас прибув до Вільна з України слідом за своїм поміщиком Павлом Енгельгардтом, ад’ютантом віленського генерал–губернатора, у другій половині березня 1829 року. 17 листопада 1830 року у Варшаві розпочалося польське повстання (тут і далі дати наведено за юліанським календарем). Вже 9 лютого 1831 року Енгельгардт утік до Петербурга, а його дворові, в тому числі і Шевченко, дісталися столиці в середині червня.
Вперше у друці про перебування Шевченка у Варшаві висловився його біограф Михайло Чалий у журналі „Основа” 1862 року: „Кочівне життя пана по ярмарках різних західних міст і містечок мало не як ремонтера закінчилось, мабуть, у зв’язку з підвищенням у чині, і Тараса було віддано в науку до кімнатного живописця у Варшаві. Хазяїн, помітивши у свого учня незвичайні здібності до живопису і не спромігшись навчити його нічого путнього, крім розмальовування стель і стін, а іноді й парканів, був такий добросовісний, що, як тільки минув рік, він, прийшовши до пана за домовленою платою, прямо висловив йому, якої він думки про молодого кріпака. За порадою цього доброго маляра Тараса віддали до відомого тоді в місті портретиста, нащадка знаменитого дамського живописця катериненських часів – Лампі. Дбаючи про свої інтереси, поміщик розрахував, що від здібного кріпака можна з часом мати ще більшу вигоду, якщо він стане непоганим живописцем, і тому пішов на угоду з Лампі, який не взяв учня до себе в дім, а погодився на те, щоб той приходив. Тараса трохи причепурили і наказали ходити на уроки”.
Павло Енгельгардт вийшов у відставку „за домашніми обставинами” у жовтні 1832 року в чині полковника. Документальних підтверджень навчання Шевченка живопису у Варшаві немає. У публікації Михайла Чалого, йдеться, очевидно, про одного з синів Йоганна Баптиста (Старшого)Лампі – Йоганна Баптиста (Молодшого) і Франца Ксавера.
У кого саме з них міг навчатися Шевченко, серед дослідників існують різні версії. Василь Щурат вважав учителем Франца. Більшість науковців сходяться на тому, що мова в кожному разі про навчання у Вільні, а не Варшаві. Владас Абрамавічюс схилявся до думки, що Шевченковим учителем був Йоганн Баптист (Молодший), який дорогою з Петербурга до Відня взимку 1829 року зупинявся у Вільні, де перебував до весни 1830–го. Анатолій Непокупний звертав увагу, що брати Йоганн Баптист (Молодший) і Франц Ксавер одночасно перебували у Вільні в кінці 1829 – на початку 1830–го, тому Шевченко міг навчатися в обох, але як портретист особливої популярності набув саме перший із названих. Сам Шевченко про навчання у когось із Лампі не згадував. Чалий часто надто довірливо використовував перекази про поета, не завжди вказуючи джерела своїх відомостей.
Інше свідчення – авторитетніше, бо походить від близького Шевченкового друга Миколи Костомарова. У коротких спогадах, опублікованих в одному із двох томів празького „Кобзаря” 1876 року, історик зауважив: „Він ні перед ким не соромився свого походження, але не любив багато говорити про нього, і чимало з того, про що він розповідав, висловлювалося завжди з недомовками; так, наприклад, він розповідав, як перебував у Варшаві під час повстання 1830 року і як революційний уряд випровадив його з іншими росіянами, давши йому грошей тодішніми революційними асигнаціями; проте з якого приводу він потрапив до Варшави – цього не говорив; так само не чув я від нього подробиць, яким побитом він опинився після того в Академії мистецтв”. Не так просто відмахнутися від слів Костомарова. Щоправда, вони всеж викликають сумніви. З якого дива кріпакові хтось давав би гроші? Так само неясно, як він міг тоді опинитися у Варшаві, якщо постійно мешкав у пана, що служив у Вільні. Навряд чи Костомаров переплутав Вільнюс і Варшаву, але що означають оті „недомовки”? Однозначної відповіді поки немає. Можливо, історик надто буквально сприйняв напівсерйозну розповідь Шевченка на кшталт сповненого химер і вигадок його листа до наказного отамана Чорноморського козацького війська Якова Кухаренка від1–16 квітня 1854 року. Хтозна?
У публікації 1882 року в „Киевской старине” Микола Білозерський зібрав деякі спогади Шевченкових сучасників, не завжди достовірні перекази інших людей тощо. Його стаття містить невеликий підпункт під заголовком „Шевченко у Варшаві”: „Шевченко в 40–х роках розповідав малоруському поетові 30–х і 40–х років Вікторові Миколайовичу Забілі (який жив на хуторі біля Борзни, пом. 1869 p.), що коли його, як дворового кріпака, вели взимку етапом з Варшави до Петербурга, то в нього порвався один чобіт, так що відпадала підошва, і Шевченко, щоб не відморозити ноги, змушений був міняти чоботи, взуваючи на якийсь час цілий чобіт на ногу, що мерзла в драному чоботі; ці зупинки набридли етапним солдатам, і один з них ударив Шевченка по шиї. Це може відноситись до 1831 року, коли Шевченко був у Варшаві і його випровадили разом з іншими росіянами за розпорядженням польського революційного уряду”. Дворові Енгельгардта, звісно, не діставалися Петербурга етапом у супроводі солдатів: вціліла подорожня з Вільна до Нарви, яка це доводить. Хай там як, але твердження про Шевченкове перебування у Варшаві підхопив Олександр Кониський, а за ним інші біографи. Така версія іноді фігурувала в шевченкознавчих публікаціях аж до середини ХХ ст.
Як підсумував у своїй статті 1959 року „До питання про перебування Шевченка у Варшаві” історик Микола Ткаченко, і В. Рєпніна, і М. Чалий, і М. Білозерський некритично поставилися до оповідань про поетове життя і записали їх без належної перевірки. Немає відомостей, що Енгельгардт їздив із Вільна у Варшаву. Уланський полк, у якому служив тоді ротмістр Енгельгардт, не дислокувався у Варшаві, в його послужному списку місто також не згадано. Костомаров, схоже, передав не безпосередню розповідь Шевченка, а чийсь переказ про нього. Крім того, М. Ткаченко нагадує, що М. Білозерський 1882 року відтворив розповідь В. Забіли, який помер ще 1869–го. Тож публікатор чув його оповідання або дуже давно, або в переказі.
Втім, існує ймовірність того, що Шевченко, за припущенням Є. Кирилюка, міг ненадовго заїжджати в місто разом зі своїм паном чи його дружиною (від Вільна до Варшави близько півтисячі кілометрів). Категорично цього відкидати справді не слід.
У своїй творчості Шевченко згадав Варшаву в поемі „Гайдамаки”, посланні „І мертвим, і живим…” („Так от як кров свою лили / Батьки за Мóскву і Варшаву”), вірші „У неділеньку у святую”, уривку з драми „Никита Гайдай”. У повісті „Варнак” пані Магдалена має намір стати черницею монастиря католицького ордену кармеліток у Варшаві або Вільні. Монастир босих кармеліток засновано у Варшаві ще 1649 року. Як центр моди, де виготовляється якісне взуття, Варшаву названо у повісті „Капитанша”. Про польську столицю йдеться і в тексті під офортом „Дари в Чигрині 1649 року” для альбому „Мальовнича Україна”: „Із Царяграда, із Варшави і Москви прибували посли з великими дарами єднать Богдана і народ український, уже вольний і сильний”. Можна припускати, що Варшава втілювала для Шевченка польську державу. Водночас його творчість не виявляє ознак безпосередніх вражень від польської столиці. Тож у підсумку в нас немає підстав говорити про Шевченкове перебування у Варшаві як достовірний біографічний факт. Хіба що як про не надто переконливу гіпотезу.
Текст взято з Culture.pl, люб’язно наданий Інститутом Адама Міцкевича — державною установою культури, завданням якої є промоція польської культури за кордоном та часть у міжнародному культурному обміні.
