Польські поети, які народилися на території сучасної України, та їхній незвичайний дар: пророча поезія Збіґнєва Герберта
Україна стала колискою багатьох талантів – начебто відомий факт. Але чим більше ми відкриваємо імен і нових реалій, тим більше дізнаємося. Це стосується, зокрема, польських класиків. Можливо, сутність у тому, що народження в Україні дає польським авторам особливе бачення? Якийсь фермент? Новий погляд? Гадаю, ця тема заслуговує на подальше висвітлення.
Певно, творчість польського генія Юліуша Словацького була б іншою, якби він народився не на території нинішньої України. Так само Станіслав Лем, який народився у Львові. А ще – знаменитий елітарний поет Болеслав Збіґнєв Герберт (1924-1998), який так само народився у Львові та провів там дитинство.
«Львів колосально вплинув на мене. Я почав цінувати це тільки зараз», – згадував поет.
Збіґнєв Герберт стає популярним в українському перекладознавстві. Бачу, що особливо добре він читається зараз, і його не змовляючись відтворюють рідною мовою різні діячі. Українською його перекладали Максим Стріха, Василь Махно, Віктор Дмитрук, Валерій Бутевич, Олена Степанюк, авторка цих рядків та ін. Відомі публікації у вітчизняних виданнях. Є переклади, зроблені різними поколіннями українців. Отже, цього автора відкривають, йому присвячують тексти і лекції, але зазначу, що він стає відомим лише зараз. Раніше польська поезія ХХ ст. асоціювалася з іншими іменами, проте Збіґнєв Герберт зараз дуже відповідає мейнстриму подій.
Якщо читати біографію різними мовами, то ми начебто достатньо знаємо про поета. Про його народження у Львові, про англійсько-вірменське коріння, невідповідність стилю соцреалізму, про лауреатство багатьох премій, членство в різних академіях, шлях у різних країнах тощо. Але насправді за кожним фактом стоїть окрема історія.
Наприклад, якщо згадувати сучасне Місто Лева, то стає ще цікавіше. Наприклад, один із корпусів Українського Католицького Університету (я була лауреаткою стипендії Шептицького з напряму «переклад» 2021 р. і мешкала в УКУ) – колишня гімназія імені Короля Казимира Великого, де навчався майбутній поет. Нинішній Львівський національний університет імені Івана Франка (де я теж бувала) – колишня alma mater Герберта. Але тоді це був підпільний університет Яна Казимира. Отже, насправді все взаємопов’язане.
Що ще ми знаємо про Збіґнєва Герберта і Львів, поета і Україну? Здається, що багато, але насправді – обмаль. Доведеться шукати кожний факт завдяки поетовим творам.
У перекладі М. Стріхи – «Звіт з обложеного міста». Це вірш, опублікований у харківському журналі «Березіль» (№3, 2022). Там є рядки:
«…мені відведено другорядну роль літописця // записую – не знати, для кого – історію облоги мушу бути точним, але не знаю, коли почалося вторгнення // двісті років тому, в грудні, у вересні, а може, вчора на світанку // всі тут страждають на втрату відчуття часу» (указаний часопис, с. 11).
І далі – так мудро:
«все, що нам залишилося, це відданість місцю // ми досі захищаємо руїни храмів привиди садів і будинків» (там само, с. 12).
І дуже точне зауваження:
«я знаю, що все це одноманітно, це нікого не зворушить // я уникаю коментарів, стримую свої емоції, пишу про факти» (с. 12).
Остання репліка – наче про мене, бо я так само намагаюсь уникати емоцій та фіксую факти, будь то нехудожній текст чи навіть художній. Сучасники і нащадки вимагають інформації. Треба подавати події. Розгадка справжньої літератури (у тому числі поезії) – у тому, що твір написаний начебто про тебе. Читаючи, ми впізнаємо себе. Свої долі й навіть думки. А майстерний український переклад це відтворює.
Львів відображений у творчості поета. Це, зокрема, його відомий вірш «Моє місто» (перекладений і виданий українською), який в іншій редакції так і зветься – «Львів». У моєму непублікованому перекладі це звучить так (цитую моменти, присвячені саме Львову, хай і не названому на ймення):
«снилося мені що я йду / з дому батьків своїх до школи / знаю, в який бік іду // ліворуч магазин Пашанди / книгарні Третьої гімназії / навіть можна бачити в шибці / голову старого Бодека // хочу звернутися до катедри / краєвид раптово спиняється / нема куди йти далі / просто не можна йти далі / і все ж таки добре знаю / це не глухий кут».
А кінець – сумний висновок:
«щоночі / стою босоніж / перед замкненою з грюком брамою / мого міста».
Адже того Львова, який існував у поетових снах, уже не було. Проте можна з’ясувати, яким він був. Наприклад, катедра (собор) може бути Латинською катедрою. Також цікаво уявляти, якою була гімназія, де навчався майбутній поет.
У Збіґнєва Герберта мені імпонує не лише оригінальне мислення та високий рівень його творів (що й так очевидно), але й стиль справжнього поета. Зокрема, це широта натури, уміння обирати головне, передбачати майбутнє завдяки досвіду та інтуїції, відсутність прив’язаності до матеріального. Адже бувають ситуації, коли матеріальне не відіграє ролі. Коли йдеться про життя. Або просто про високі матерії. Наприклад, польський поет офіційно заявив, що не має жодних претензій на майно, залишене у Львові.
Звичайно, моя стаття не є вичерпним аналізом поезії Збіґнєва Герберта та повним переказом його біографії. Зацікавлені можуть узяти ці книги в бібліотеці та/або знайти в Мережі. Але важливо знати про цього автора, який, виявляється, дуже актуальний дуже актуальний. Інтелектуал, він точно формулював те, що близьке нам сьогодні. Наша задача – засвоїти ці уроки й зробити так, щоб минуле не повторювалося.
Хотілося б, щоб поезія Збіґнєва Герберта була доступною українському читачеві, у тому числі у виданнях-білінгвах (польський оригіналі український переклад). Адже український переклад показує вже плідні жнива! А видання польсько-українських творів допоможе нам іще краще знати одне одного, а відтак – щільніше співпрацювати.
