«Боротися. Рятувати. Любити» – таким є зараз кредо переможниці «Євробачення 2016» та володарки нагороди за «Визначне лідерство артиста» Атлантичної Ради США у 2022 році Джамали. З початком повномасштабної нищівної війни, яку розпочала Росія, співачка стала до лав культурного фронту України. Про труднощі та успіхи на цьому шляху Джамала розповіла «Wiesz Więcej».
Джамало, як ти отримала запрошення взяти участь у польських «Танцях з зірками»? Чи одразу погодилась на цю пропозицію?
Коли отримала запрошення від телеканалу Polsat, я спочатку не погодилась. Але я проїхала на той час майже 30 країн з концертами, шоу-програмами та марафонами, в яких збирала гроші на підтримку України, і ставало зрозуміло, що тема війни в Україні сходить потроху з екранів, навіть у Польщі. Я подумала про це і почала обережно перемовини: що ми можемо зробити під час шоу, аби це було корисним. Звісно це мав бути якийсь соціальний меседж. Так вперше в історії проекту «Танці з зірками» взагалі в світі започатковано збір грошей в ефірі. І я дуже щаслива, що вдалося реалізувати цю ідею. Для мене участь у проекті була важкою і фізично, і морально. Це більше ніж два місяця кропіткої роботи по 12 годин у залі. Важко виходити на паркет постійно з різними танцями. Вважаю, що ми з Яцеком Йєшке достойно пройшли цей конкурс. Він дуже мене підтримував і розумів. Йому не треба було пояснювати, чому я тут саме зараз.
Чи вже відомо, яку суму вдалося зібрати на допомогу українським дітям завдяки «Танцям»?
Українська співачка та авторка пісень, народна артистка України, переможець пісенного конкурсу «Євробачення-2016». У 2022 році стала володаркою премії Атлантичної ради США за видатне артистичне лідерство. Учасниця українського та польського телевізійного шоу «Танці з зірками». У приватному житті – дружина та мама двох синів.
Ні, я ще не знаю. Збір й досі триває на сайті. По його завершенню фундація Polsat повинна опублікувати цю інформацію. Зібрані гроші будуть направлені на підтримку дітей, які зараз, під час війни, знайшли прихисток у Польщі.
На початку повномасштабної війни ти знайшла прихисток у Туреччині. А після «Танців з зірками» залишаєшся в Польщі, записуєш пісні. Плануєш якісь нові проекти тут? Які твої враження від життя у Польщі?
Після закінчення «Танців з зірками» я відіграла концерти у Варшаві й Торуні. За що неймовірно вдячна публіці у Польщі. Дуже теплі прийоми. Та знайєте, зараз я навіть часто переживаю, чи не занадто сумний виходить концерт. Але, з іншого боку, розумію, що такий зараз час. Наприклад, після концерту в музею Ханенків у Києві, гроші від продажу квитків направлені на потреби 57-ї бригади, яка воює на херсонському напрямку – на приціли. Частина доходу від продажу квитків з концерту у Варшаві теж призначена для ЗСУ. Усі концерти сьогодні – також боротьба. Місія артиста – нагадати про війну, зібрати кошти, не дати Україні зникнути з ефірів. Ось у такому ритмі пройшов 2022, і починається 2023.
У кінці року я була запрошена закривати церемонію Премії Центру Кеннеді, на якій виступила спільно з Hozier та Бренді Карлайлою. Досі не можу повірити у те, що ти можеш рік працювати, а потім опинитися на сцені з людьми, якими надихається увесь світ. Там же, у Вашингтоні, відбулась зустріч з родиною Байденів.
ротягом своєї співочої кар’єри ти, напевне, зустрічалась з Володимиром Зеленським на концертних майданчиках, до того як він став президентом. Скажи, особисто ти очікувала, що він так відчайдушно боротиметься і зможе об’єднати практично весь світ навколо України?
Відчайдушна боротьба Зеленського мене не те що здивувала, а надавала сил рухатись весь рік вперед. Я його знаю просто як добру людину. У нас не було товариських відносин, але коли ми працювали разом, наприклад під час виступів у «95-му кварталі» чи інших майданчиках, у мене завжди були приємні відчуття від співпраці. Коли влітку 2021 року була організована «Кримська платформа», а потім було святкування 30-річчя Незалежності України, я виступала, кілька разів за день змінювала майданчики для виступу. Навіть не знаю, як встигала це все. І ось на «Кримській платформі» я вийшла на сцену, а в залі були 42 представники інших країн (президент або прем’єр-міністр). Але перше, що я побачила зі сцени – це очі Володимира Зеленського, і цей момент закарбувався у пам’яті. Вважаю, що він молодець. Зараз він є дуже важливим орієнтиром для всіх українців. Я теж слухаю його щоденні звернення, тому що дуже важливо зараз – об’єднуватися і триматися всім разом.
З ким з українських зірок зараз об’єднуєшся, або просто підтримуєш близьке спілкування?
З гуртом «ДахаБраха». Найчастіше саме з ними ми спілкуємось і перетинаємось на концертних майданчиках. Нещодавно співали разом на великій сцені.
В одному з постів на Інстаграмі ти писала, що під час чергової атаки на Київ було розтрощено кав’ярню твого чоловіка. Чи тоді хтось постраждав з близьких твоїй родині людей?
Слава Богу, ніхто тоді серйозно не постраждав. Тільки один баріста трохи поранився, коли в його бік прилетів уламок скла. Пощастило, що бомба влучила не в будинок, де розташоване кафе. Його зачепило лише ударною хвилею.
Яка втрата болить тобі найбільше протягом цих важких місяців повномасштабної війни?
Важке запитання. Це як спитати якого сина я більше люблю: старшого чи молодшого. Як ми переживали, коли бомбили Маріуполь! А захоплення Мелітополя! Це місто, де я пішла у перший клас школи. Ми жили там, поки я не закінчила чотири класи. Це все таке рідне. Мені болять і людські втрати, і територіальні.
А якими були найбільш радісні моменти за цей час?
Кожен раз раділа, коли ЗСУ вдавалося просунутися вперед. Дуже хвилюючим стало звільнення Херсону. Звичайно, радію й маленьким «переможкам», коли вдається зібрати кошти на потреби українських військових. Неймовірні відчуття, наприклад, були, коли ще 3 березня в Берліні мені повідомили, що зібрано 67 мільйони євро для під час національного відбору на «Євробаченні», де я виступила з піснею «1944». Я була здивована, що вдалося зібрати таку велику суму.
Як твої діти переносять цей час у подорожах, далеко від дому, від усього, що було звичним?
Мені пощастило, що у мене є сестра. Вона живе у Стамбулі. І коли почалась війна, мені було куди їхати. 28 лютого я залишила дітей у сестри і поїхала виступати, щоб допомогти своїй країні. Звичайно, це було важко морально. Але без цієї допомоги сестри мені б не вдалося так багато зробити.
Зараз багато сімей розділені: чоловіки на фронті або волонтерять, жінки з дітьми у більш безпечних місцях. Ти теж в такій ситуації. Маєш якісь поради, як зберегти теплі стосунки на відстані?
Мій чоловік є моїм менеджером й відповідно веде усі мої справи. Три місяці він не виїжджав з України, повністю працюючи онлайн, зараз же має дозвіл супроводжувати мене у відрядженнях. Вперше, пам’ятаю, ми побачились у травні, і для мене це було щастя, тому що залишитись з дітьми без чоловіка й менеджера водночас – страшенно складно. Зараз розумію, як мені пощастило, тому що тисячі пар не бачать своїх рідними місяцями. Вимушену розлуку з близькими людьми надзвичайно важко переносити морально. Майже всі наші друзі-
чоловіки зараз служать. І я, коли отримую повідомлення, боюсь його відкривати. Не знаєш, чи тобі хочуть просто написати «привіт», чи повідомити щось трагічне. В мене немає секрету, як зберегти теплі стосунки на відстані. Усе це боротьба за тих, кого любиш. Поки борешся, напевно, і є тепло. Я все ще намагаюсь зібрати життя докупи між постійними виступами, конференціями. Бізнес чоловіка залишається у Києві, діти ходять у дитсадок у Варшаві, а я сама живу у постійних переїздах. Ціную тепер кожну мить з близькимище більше.
Коли з’являється час, ти напевно думаєш про перемогу України. Якою ти бачиш Україну після перемоги? Що зробиш у першу чергу після офіційного оголошення, що Україна перемогла ворога?
Наша перемога – це повернення усіх територій у кордонах 1991 року. І звичайно хочеться, щоб Росія відповіла за свої дії. Дуже хочеться покарання для них: щоб були судові процеси, де можна буде побачити їхні обличчя. Понад усе мрію, аби відновилась справедливість. Й ми могли вільно жити у себе вдома: творити, любити, співати.
