Поставити життя на паузу чи продовжувати жити? Чекати закінчення війни необхідно, адже все колись закінчується, і це закінчиться. Але також, разом з цим, не забуваймо жити. Я поділюся з вами тим, як продовжувати жити і діяти, коли немає ні сил, ні бажання.
П риїхавши до Польщі, втікаючи від війни, у кожного із нас були свої прогнози стосовно того скільки це все триватиме, коли закінчиться війна і ми повернемося до своїх домівок, до своїх рідних, які залишилися в Україні, до свого старого, звиклого укладу життя. Хтось прогнозував настання спокою через тиждень-два, хтось через кілька місяців. Але, не залежно від наших прогнозів, війна триває і нашій психіці важко знаходитися в підвішеному стані, в стані очікування: коли? як?
Правда полягає в тому, що ми не можемо знати скільки це триватиме і коли закінчиться.
Вже майже 11 місяців триває війна в Україні, жорстока і руйнівна. Ніхто не очікував, що це буде так довго і масштабно. Здавалося, що ще трохи і все це жахіття закінчиться, але день за днем, місяць за місяцем і очікування стають нестерпними.
Спілкуючись з людьми, я помітила одну спільну особливість. Люди неначе зависли: старого, звиклого життя немає, майбутнє не зрозуміле, а сьогодні – схоже не на життя, а на існування в режимі очікування «Коли це закінчиться і буде як раніше, як звикле». Немає сил, а невизначеність майбутнього дратує і лякає.
Зазвичай ми маємо якісь ресурси – фінансові, матеріальні, емоційні, фізичні, ресурси здоров’я та енергії. Ми розуміємо та відчуваємо їх закінчення, тому турбуємося про їх відновлення, поповнення. Небезпека такого завислого, відкладеного життя на «після перемоги», до «як раніше» в тому, що в такому стані очікування ми лише витрачаємо свої ресурси. І може так статися, що наші ресурси закінчаться раніше ніж війна.
Життя – це рух
Припиняючи свій рух: фізичну активність, ставлення цілей, планування довгострокове чи на кілька днів, навчання новому, розвиток ми ставимо на паузу своє життя, неначе завмираємо.
У нас, українців, і так багато забрала ця війна, ми і так достатньо вже втратили: хтось свій дім, хтось рідних, а хтось заплатив розлукою з близькими і рідною країною. Але не потрібно віддавати свої ресурси надміри. Не потрібно віддавати свій спокій, якщо зараз ви та ваші діти знаходитесь в безпеці, і найцінніше віддавати свій час на життя. Потрібно поступово виходити зі стану очікування і рухатися в сторону відновлення своїх внутрішніх опор, відновлення своїх ресурсів.
Почніть з піклування про своє фізичне та ментальне здоров’я. Лише забезпечивши себе достатнім рівнем базових потреб (фізичних, потреби в безпеці, соціальних, потреби в повазі та самореалізації) можна знайти в собі сили жити та рухатися вперед.
Запитайте себе:
- Чи достатньо я сплю?
- Чи регулярно я їм і що я їм?
- Чи достатньо активна я?
- Чи є в моєму житті хоча б одне заняття в день, яке приносить мені задоволення (читання книги, танці, малювання, співи, спорт, пробіжки на свіжому повітрі, катання на велосипеді і багато іншого)? Адже наше життя наповнюють не лише важливі речі і великі досягнення. Смаку життю надають маленькі задоволення.
- Коли я востаннє спілкувалася з друзями, обговорювала щось приємне, щиро сміялася?
- Як часто я прогулююся на свіжому повітрі? Саме спокійно прогулюєтеся, а не кудись спішите.
Задумайтеся над своїми відповідями.
Майте бажання змінювати своє життя, будьте на позитиві
Зверніть увагу на те, що ви читаєте та про що спілкуєтеся зі знайомими, друзями, рідними. Якщо в більшості інформація наповнена негативом, страхами, то вона нас несвідомо паралізує і змушує тривожитися, боятися, розумово і емоційно паралізує.
Не потрібно використовувати своїх рідних та близьких, особливо дітей, для зливу відчаю, тривоги, страху та інших емоцій. Не потрібно соромитися чи боятися звертатися до спеціалістів – вони зможуть стати контейнером для емоцій які вас переповнюють залишаючись емоційно стабільними. Нададуть вам ту емоційну підтримку, яку ви потребуєте та допоможуть вам віднайти в собі внутрішні опори для продовження щасливого життя вже зараз.
Терапевтична техніка
Починаючи вже з сьогодні почніть приділяти щодня хоча б 15–20 хвилин вранці чи ввечері для спостереження за своїми думками: про що в більшості ваші думки, що ви думаєте про себе, про людей. Записуйте їх на папері чи в блокнот. Чим в більшості наповнені ці думки: радістю, тривогою, негативом, страхом, злістю чи вдячністю?
З наших думок виникають наші емоції. Наші емоції формують наші почуття. З наших почуттів складається наш настрій і те, як ми себе почуваємо. А від того як ми себе почуваємо залежить те, що ми робимо: чи є в нас бажання і сили на реалізацію наміченого і взагалі у нас є мрії і плани, чи ми просто безцільно вбиваємо свій час переглядаючи безглузді відео в інтернеті або листаємо соцмережі? З наших настроїв складається наше життя. Пам’ятайте про це, вибираючи свої думки.
Ми не знаємо, коли закінчиться війна, на Україні стане безпечно і ми зможемо повернутися. Але ми знаємо, що війна закінчиться тоді, коли буде наша перемога.
